Правоохоронець провів у пекельному місті 10 днів, діставав з-під завалів убитих дітей, а потім взяв до рук кулемет, аби відбивати ворожі атаки. Стріляти вчився на бойових позиціях. «Війна загартовує, але здаватися і відступати не можна!», - впевнений Микола Баулов. Про все жахіття, якого не покажуть по телевізору, з перших вуст.
Микола Миколайович у міліції, а нині - поліції, давно. Спочатку працював у патрульно-постовій службі, а потім змінив посаду на дільничного інспектора міліції Артемівського райвідділу. У 2012 році у складі зведеного загону виїхав підтримувати правопорядок у Дебальцеве все тим же старшим дільничним. З людьми контакт знаходив швидко, що дуже важливо для правоохоронця. Повністю віддаватися улюбленій справі - це у нього в крові. Добре, що сім'я підтримувала: дружина розуміла, що означає носити погони, а двоє синів пишалися своїм батьком. Звичний устрій повністю перекреслила війна...
Микола Баулов героєм себе не вважає. За його словами, він чесно та сумлінно Батьківщині, як і написано в Присязі. Те, як майже чотири роки тому потрапив в оточення зі своїми колегами і солдатами ЗСУ в Дебальцевому, згадує, як страшний сон. Від пережитого, говорить Микола, він посивів...
«Місто (Дебальцеве) зруйноване на 90%. Його просто рівняли із землею. Били важким озброєнням по квадратах щопівгодини. Ми, правоохоронці, займалися тим, що збирали по вулицях трупи людей. Їх було багато. Ніхто їх не ховав, не оплакував, собаки рвали на частини. Такого по телевізору не покажуть. Ще жахливіше, коли з-під завалів доводилося діставати убитих дітей», - ділиться спогадами поліцейський.
Правоохоронець каже, що коли одного разу снаряд потрапляв в житловий будинок, ніхто не виживав. У один з днів дістали відразу 18 убитих мирних громадян.
У Дебальцевський міськвідділ міліції також попав снаряд від «Граду». Пробив стіну, підлогу і вибухнув. Вилетіли вікна, грати і двері, знесло дах. Колеги в цей час знаходилися в підвальному приміщенні. Пройшло не мало часу з тих пір, як сталися ті страшні події. Але Микола Баулов пам'ятає все до дрібниць.
Тоді йому вперше з армійських часів довелося взяти в руки кулемет і разом з добровольцями з батальйонів захищати місто від окупантів.
До лютого 2015-го він був дільничним в Дебальцевому, але ті страшні події змусили його швидко довелося перекваліфіковуватися в кулеметника. Тоді і отримав від одного з бійців добровольчого батальйону позивний "Боєць". Згадує, що лютий був справжній лютий місяць. У ці дні йшли бої за Дебальцеве - одно з найбільших і кровопролитних зіткнень на Донбасі. Тоді сепаратисти і підмога, що прибула до них з Росії, кинули всі свої сили на розширення територій псевдореспубліки. Головним містом, за яке йшли битви, став контрольований українськими військами Дебальцеве. Гостра фаза тривала майже місяць - з 25 січня по 18 лютого 2015 року - і включала як масований артилерійський обстріл, так і перестрілки на малих відстанях із стрілецької зброї і навіть танкові битви.
У самому Дебальцеве з 14 лютого йшла підготовка до відходу. Були підірвані залізничні колії та інші об'єкти транспортної інфраструктури. Після встановлення умовного перемир'я сепаратисти перекинули в Дебальцеве, яке називали своїм внутрішнім районом, додаткові сили з інших напрямів. Як наслідок, ще більше посилився обстріл опорних пунктів сил АТО. У тих умовах місто залишилися охороняти 25 співробітників міліції, в їх числі і Микола Баулов, декілька бригад військовослужбовців і добровольчих батальйонів. "У місті пахло смертю буквально на кожному кроці", - згадує Микола і тут же під формою показує значок дільничного старого зразка, який видали ще на початку 90-х, коли прийшов на службу. Вірить, що він його оберіг. "З ним я пройшов усі випробування, мінялася форма, начальники, пережив війну, але цей знак був завжди зі мною", - розповідає він.
До того моменту Баулов не брав участі у бойових діях. Але виявилось, що він єдиний з міліціонерів, хто вмів стріляти з кулемета. "Заряджаю знову 4 ріжки, тут БРДМ на нас їде, руки тремтять, але заряджаю. Постріл по нас. Ми були біля КПП, воно вщент. Другий залп. Помічаю, боєць якийсь поповз з гранатометом на танк... один. "Не стріляй", - кричу, - "ти нас спалиш". Він почув. Поруч хлопець почав кидати гранати у бік танка. І несподівано той почав від'їжджати. Так супротивник відійшов", - розповідає Микола Миколайович.
Виходили з окупованого міста правоохоронці з боями. Разом з солдатами 128-ї бригади ЗСУ. «Спочатку на прорив йшла військова техніка. Ми за ними. Готував вихід наш начальник (Євген Юханов), який загинув. Його зрешетило кулями. Спокій його душі ...»
Тоді колона, в якій знаходився і майор поліції, потрапила в засідку. Обстрілювали градами, танками і усім важким озброєнням. Багато поранених, убитих, бійці намагалися дзвонити і просити підмогу. Баулову було зрозуміло, що допомоги не буде. Тому вибиратися тим, хто залишився живий, потрібно було самим. Йому і ще декільком хлопцям вдалося уникнути страшної долі, вони сховалися в трубах і майже добу там знаходилася. Вранці йшли стежками. "Мене підібрала "Газель" з нашими бійцями. Їхав, мало не падаючи, оскільки місця не було, довелося чіплятися із зовнішнього боку. Хтось тримав мене за бронік, щоб не випав на ходу. Руки закрижаніли, були тоді люті морози. Але доїхати до безпечного місця вдалося. Зупинилися, хтось зіштовхнув мене. Лежу на землі і не зрозумію, живий або ні. Через годину отямився».
Рецепт, як залишитися людиною, у Баулова простий: пам'ятати тих, хто віддав життя за країну і за її народ, говорити один з одним, вміти прощати і ділитися, не бути боягузом і матеріалістом.
Сьогодні Микола Баулов обслуговує селище Зайцеве Бахмутського району. Попри всі випробування він залишився у лавах поліції і продовжує дбати про людей, оскільки…хто, якщо не він?
Відділ комунікації поліції
Донецької області
