Роман з перших днів повномасштабного вторгнення став на захист рідної землі. На його рахунку близько 30 успішно виконаних бойових завдань. Боєць полку спеціального призначення «Сафарі» почав знімати відеоролики з фронту та викладати їх у соціальній мережі. 

24 лютого, коли розпочалися перші обстріли, Роман вивіз свою сім’ю у більш безпечне місце, а сам став на захист Батьківщини. Він вступив до полку «Сафарі» та отримав позивний «Варшава». Саме з цим містом у нього пов’язано багато теплих спогадів. До війни поліцейський вісім років жив у Польщі, де займався боксом.

«Я ніколи не думав, що боксерські рукавиці поміняю на автомат, потраплю в полк «Сафарі», потраплю на війну. Я знав, що мушу щось робити, був такий обов’язок перед Батьківщиною, обов’язок перед самим собою».

Саме в цей час, після успішної зачистки міст Ірпінь та Бучі, полк перекинули на Харківщину. Боєць полку спеціального призначання згадує, що це був найтяжчий день в його житті. Він з побратимами перебував 12 годин під шквальним вогнем.

«Ми не могли голову підняти. Коли був «відкат», я не знаю, завдяки якому диву, але нам вдалося вийти з позицій. Дійсно було дуже важко. Але саме того дня всі ми – солдати – стали воїнами».

Роман розповідає, що перші дні війни загартували, навчили швидко оцінували ситуацію та миттєво діяти, а відтак успішно виконувати бойові завдання.

«Всі бойові завдання важкі, але перше все ж було, напевно, найтяжче. Біля дороги потрібно було зупинити колону російських військових. Ми буквально на спинах заносили багато тротилу, міни. Ці «сюрпризи» ми залишили під «самим носом» ворогів. Ми просувалися лісом, через річку з великою кількістю бойових комплектів, які несли на собі. І на додачу, ми ще перетиналися із групами ДРГ».

Потім полк перекинули на Запоріжжя. «Сафарі» не давало закріпитися російським військовим в окупованих населених пунктах. Штурмовий полк заходив на позиції, «відпрацьовував» територію з мінометів та просувався вперед.

На рахунку Романа близько 30 успішно виконаних завдань. Він впевнений, що ці перемоги в боях стали можливими завдяки згуртованості колективу та професійності командного складу.

«Сафарі» – це дуже потужний командирський кістяк. Це наші командири з позивними - «Француз», «Бетон», «Каскад». Це Люди з великої літери. Сильні люди притягують сильних людей. Завдяки їм у нас створено потужний колектив. Це надихає, тобі хочеться бути поряд з такими людьми».

І саме побратими наштовхнули Романа викладати відео у ТікТок. У вільний час він бачив, як його побратими переглядали відео в у соцмережі. Спочатку він це сприймав як розваги, але згодом почав знімати відеоролики про війну та викладати їх.

"Я хочу, щоб люди бачили, що таке війна, якою важкою ціною нам дається перемога».

Роман із сумом говорить, що найболючіше для нього бачити змучені очі дітей та людей похилого віку у звільнених від російських загарбників населених пунктах.

«Найважче, коли ти заїжджаєш в розбиті села та бачиш маленьких діточок, які бігають брудні, голодні. Пенсіонерів - в очах яких страх. Тяжко на це дивитися. Тому що ти розумієш, що у них мало бути інше дитинство, інша старість».

Боєць «Сафарі», як і всі українці, живе думкою про перемогу.

«Ми вільна нація. Наша незламність передається з покоління в покоління. За вільне життя у нас гинуть кращі сини країни. Ми робимо все для того, аби перемогти».

Управління комунікації

Національної поліції України