Свій перший досвід огляду місця події після ракетного обстрілу поліцейський вибухотехнічного підрозділу поліції Андрій Волянюк запам’ятає назавжди.  

«Ми були на роботі і почули о п’ятій ранку шум і вибух — розповідає майор поліції. — Одразу шок, не знали, що до чого. Але дві-три хвилини, видихнули та поїхали оглядати. Це був обстріл території аеропорту у Рівному». 

На місці поліцейські оглянули вирву на наявність елементів ракети, які не здетонували. Вилучали все, встановлювали типи снарядів, ймовірний напрямок, звідки вони були випущені. 

А вже першим бойовим відрядженням під час повномасштабного вторгнення для Андрія Волянюка стало розмінування Київщини. Поліцейський згадує, наскільки шокували понівечені вулиці, будинки, зруйнована інфраструктура. 

«Коли спілкувалися з людьми, то вони плакали, розказуючи про жахіття, які творили орки», — каже Андрій Волянюк. 

Масштаби замінованих територій, снаряди, мінометні, протипіхотні, протитанкові міни, інженерні боєприпаси, суббоєприпаси, які із систем залпового вогню розсипають «Град», «Ураган», «Смерч» і всіюють ними житлові квартали, поля — це все здавалося нереальним. 

Під час зачищення території аеропорту у Гостомелі кількість вилучених боєприпасів становила близько сотні в день. Далі була Херсонщина. Поліцейський  розповідає про заміновані будівлі  ГУНП та СБУ: 

«Вибухотехнічні підрозділи знешкоджували боєприпаси та пастки, які були у звичайних кріслах, в принтері, під купами брухту, бо під ними були замасковані вибухові пристрої. При розвантажуванні воно могло здетонувати». 

Особливо запам’ятався ще один виклик у Херсонському районі, коли надійшло повідомлення про виявлення місцевим жителем підозрілого предмета: 

«Коли ми прибули, то побачили, що це була не звичайна протитанкова міна, а ПТМ-4 — касетний боєприпас. Він вистрілюється з «ураганів» і розсипається, — пригадує Андрій Волянюк. — Коли їде техніка, то він примагнічується до днища і підривається. Вибухотехніки прийняли рішення знищити його на місці». 

Пізніше з’ясувалося, що чоловік збирав залишки металу, не розуміючи, яку загрозу вони несуть: півтора кілограма вибухівки у тротиловому еквіваленті. 

Бувало, коли поліцейські ділилися із місцевим людьми своїми продуктами: 

«Ми оглядали будівлю, в якій жила бабуся. Вона вийшла до нас  — слово за слово, і з’ясувалось, що у неї немає, що їсти. А ми мали з собою якісь консерви, хліб, воду і дали їй. Вона була така щаслива. Допомагали, чим могли». 

Одним із найтрагічніших спогадів під час відрядження на Херсонщину називає обстріл обласного центру 9 березня — влучання в зупинку громадського транспорту:

«Ми були зовсім поряд, коли було два залпи з «Градів» по 10 ракет. Таке відчуття, ніби ті вибухи лягають біля тебе, хоча це орієнтовно за 1,5 км. Ми якраз були на позиції, спочатку були в укритті, а потім поїхали на той виклик, оглядати місце вибуху і побачили тіла людей на зупинці. Важко, страшно, але мусили працювати з холодним розумом». 

Рівненські вибухотехніки були одними з перших, хто приїхав тоді на місце та злагоджено з усіма службами працювали на місці події:

«Все старалися зробити оперативно, допомагали один одному і швидко описали місце події: що, як, звідки, куди прилетіло, — пригадує Андрій Волянюк, — Але не було впевненості, що знову не почнеться обстріл». 

Приїжджаючи на місце події, перш за все поліцейські заспокоювали людей. А тоді оглядали та вказували, що дані залишки – безпечні:

 «Кожний виклик – нерозірваний боєприпас, нерозірваний снаряд стирчить на даху чи будівлі, в асфальті. Але ми все оглядали та заспокоювали, що це хвостова частина, там немає вибухівки, все зірвалося. Проте було дуже багато нерозірваних боєприпасів. До прикладу, на Херсонський водоканал ми виїжджали декілька разів - і двічі в них вилучали нерозірвану мінометну міну і нерозірваний артилерійський снаряд». 

Крім того, за зверненнями різних служб — чи то мобільного оператора, чи то комунальників, вибухотехніки прокладали безпечну дорогу до водонапірних башень, вишок, аби фахівці могли подавати світло, зв’язок та воду. 

За словами Андрія Волянюка, розмінування деокупованих територій може тривати десятки років.

Розповідає, що коли іде на завдання, завжди думає про сім’ю, про те, що є до кого повертатися додому: 

«Тоді робиш усе дуже швидко, але згідно з інструкціями із заходів безпеки, бо вони написані кров’ю».  

Будь-де із ним — оберіг, який подарувала дружина. Поліцейський переконаний, що саме він, а також любов та турбота близьких, їхні молитви, бережуть його там, за тисячі кілометрів від дому, під час виконання надскладних завдань:

«Я з хрестиком, із Богом, із фотографією дружини та дітей». 

Чи не кожен виїзд вибухотехніків — ризик, проте Андрій Волянюк не уявляє себе в іншій службі. 

«Ми будемо їздити, розміновувати, допомагати скільки треба, скільки потребують наші люди, щоб вичистити нашу територію від  російських боєприпасів. Герой нашого часу — це кожен із нас, хто бореться з агресором. Ми всі працюємо заради Перемоги», - переконаний рівненський вибухотехнік Андрій Волянюк.

Відділ комунікації поліції Рівненської області