Випробовування Станіслава та його товаришів почалися з перших днів захоплення терористами будівель на Луганщині, зокрема чотири дні плутанини, коли зрадники намагалися давати злочинні  накази правоохоронцям. А далі – робота в прифронтових селах, що виявилася майже «другим фронтом». Старшому дільничному довелося не лише перекривати газ і воду в багатоповерхових будинках, бігаючи під обстрілами від одного будинку до іншого, але й затримувати озброєних людей, а іноді – навіть мирити місцевих мешканців між собою.

Напередодні їм видали новеньку форму, і в той день Стас Лобаньов виглядав іменинником. Друзі жартували: «красавчик, хоч в бойовиках знімай!». А Стас посміхався у відповідь і трохи ніяковів від такої уваги. Хлопці як у воду дивилися, оскільки в той день 2 лютого 2015 року справді сталася жахлива подія, яку Стас запам'ятає на все життя.

... Під час артобстрілу бойовиків снаряди «Граду» влучили прямо в дах головної будівлі Попаснянського хлібокомбінату. Підприємство розташоване всього в 70 метрах від райвідділу Попаснянської міліції, тому коли воно злетіло в повітря. Станіслав разом з товаришами побіг на місце вибуху. На хлібокомбінаті почалася пожежа, горів дах будівлі, в якій розташовано цех  випічки хлібобулочних виробів. На щастя, людських жертв не було - час був пізній, але ситуація склалася доволі критична.

Вода зі шлангів побороти вогонь не могла, і він швидко поширювався, підбираючись до гаражів з машинами та пальним і складів з борошном та цукром. Пожежні боролися з вогнем, а співробітники міліції кинулися рятувати запаси, перетягуючи борошно і цукор в безпечне місце. Доводилося поспішати, тому що дах у будь-який момент міг впасти, а зі складу потрібно винести 50 тонн борошна і стільки ж цукру. І все бігом-бігом, під завивання снарядів і вибухів, бо ніхто не знав, куди впаде наступна ракета «Граду»...

Менше години знадобилося правоохоронцям, щоб все винести - і цукор, і борошно. Встигли виштовхати і машини з гаражу, і винести пальне. Були б ключі запалювання, - було б простіше. Але ключі залишилися у водіїв, які тієї ночі перебували вдома. Але нічого. Впоралися.

«Все гудить, дах горить, зі всіх боків ллється вода, а я ношу мішки з борошном і думаю: боже, дай сили, аби б врятувати борошно, щоб місто не залишилось без хліба,  – згадує сьогодні Стас. – За форму тоді і не думав, хоча тієї ночі цю форму мені разів п'ять довелося чистити і сушити. Я чотири роки жив у казармі, тому знаю, як це робити».

Одним словом, на другий день після пожежі Стас був в чистій, відпрасованій формі. Правда, виглядала вона вже не такою новою ...

«Людей мирити - це вам не «шашкою махати»

У Стаса Лобаньова найважча ділянка - прифронтові села Троїцьке та Новозванівка. Ця територія і раніше була непростою, а сьогодні, в умовах війни, тим паче. І справа не в криміногенній обстановці – з цим якраз не так складно. Виникають проблеми іншого характеру.

Географічно Троїцьке і Новозванівка розташовані, образно кажучи, «в ямі», тому український телесигнал сюди не доходить. Коли в Попаснянському районі побудують телевежу, сигнал буде доступний жителям і цих населених пунктів. Поки ж люди дивляться російські канали і вірять всьому, про що там розповідають. У багатьох на окупованій території живуть родичі, які приїжджають в гості. Ось вони і поширюють усілякі нісенітниці про те, як добре живеться під крилом Росії. Як правило, Стас в такі розмови не вступає, але зайвий раз нагадує тим, хто дивиться в бік агресора: «а пенсію-то ви українську отримуєте, і медикаменти, продукти харчування, побутову хімію, електроприлади з України везете». Вагомих аргументів для заперечення у таких «пропагандистів» не знаходиться.

Живуть в цих селах різні люди, і ситуація буває різною. Здавалося б, людина має гектари землі - горизонту не видно, а бореться за метр ділянки, щоб «посадити бурячок». Або два метри межі не може поступитися сусідові. За буквою закону всіх покарати неможливо. Тому Стас завжди шукає компроміс і каже людям так: я прийшов і пішов, а вам тут жити разом ще не один рік, тому живіть мирно. Не один селянин потім спасибі сказав дільничному.

Молодий та мудрий

Багато жителів вважають його своїм захисником, тому звертаються по допомогу навіть у випадках, коли рішення проблеми не в компетенції дільничного. Скажімо, збили на території села електричний стовп, або аварія сталася - дзвонять Стасу, який, до речі, живе в Попасній: у нас трапилася біда. І Стас починає діяти, незважаючи на час доби - ніч це або ранок. З кимось домовиться про ремонт, у когось попросить машину або трактор.

Якщо сьогоднішнього капітана Лобаньова порівнювати з тим, яким він був до 2014 року, можна виявити багато позитивних змін. Перш за все, він став психологом, що і допомагає йому знайти підхід до кожної людини.

«Ми спілкуємося з різними громадянами - раніше судимими, неблагополучними, нещасними, дивними. А також з фермерами, депутатами, громадськими активістами, - пояснює він. - З часом починаєш більше розуміти людину, та й самі умови бойових дій впливають на свідомість людей. Особливо важливо розуміти людей на прифронтовій території. Не «шашкою махати», користуючись своїм становищем, а саме зрозуміти людину. Спочатку запитати, який вихід вона бачить у цій ситуації, а потім вже приймати рішення. Переконувати людину не робити чогось, або навпаки заохотити на таке рішення. Доводиться навіть закликати до чистоти, порядку: прибрати двір, вирвати траву, посадити квіти. Здавалося б, це не справа поліцейського. Але ... люблю порядок і щоб красиво було».

Хочеться знати і вміти більше

За ці чотири роки старший дільничний сектору превенції Попаснянського відділу поліції капітан Лобаньов багато пережив, зрозумів і багато чому навчився. Особливо складним був 2014 рік. Чотири дні - з 18 по 22 липня - були періодом плутанини. Одні накази надходили зі Сватового, куди переїхали керівники обласного Управління, інші - з Луганська, від тих, хто зрадив присязі та залишився там. А вже 23 числа всіх, хто залишився в Попасній, зібрало командування і чітко визначило завдання.

Це був рік перевірки, набуття навичок і пізнання себе. Адже до чого готували співробітників поліції раніше? Фіксувати порушення, розкривати злочини, затримувати порушників, вести роз'яснювальну роботу серед населення. Зброю доводилося застосовувати вкрай рідко, та ще й після цього довго доводити необхідність її застосування. У 2014-му йому довелося робити те, чого він не вмів раніше: перекривати газ і воду в багатоповерхових будинках, надавати допомогу літнім  людям, бігаючи під обстрілами від одного будинку до іншого, затримувати озброєних людей.

«Тоді я дуже шкодував про те, що багато чого не вмів робити. Наприклад, професійно надавати першу медичну допомогу потерпілому, зупиняти кров, робити штучне дихання, оперативно приймати рішення в умовах надзвичайної ситуації. Морально я до цього був готовий, а навичок не було, - розповідає Стас. - Наприклад, приходить виклик: стріляють у дворі. Екіпіруємось і виїжджаємо на місце події. Як виявляється, двоє військових зайшли в під'їзд багатоповерхівки з автоматами. Стріляють. Що конкретно сталося і чому стріляють, ми не знали. Наше завдання полягало в тому, щоб затримати цих людей. У цьому випадку нам дуже допоміг інструктаж спецназівців, який ми пройшли напередодні. Стрільці були затримані. Сьогодні нас постійно вчать тому, як швидко, правильно, а головне - без втрат затримати злочинця, зупинити автомобіль, стріляти з автомата, професійно діяти в складі групи. Але мені хочеться знати і вміти більше».

Професія правоохоронця і раніше вважалася небезпечною, а сьогодні, в умовах ведення бойових дій, тим більше. Користуючись ситуацією, населення прифронтових територій, наприклад, купувало зброю і боєприпаси. Найчастіше для «бізнесу» - перепродажу за більш вигідною ціною. Додому тягнуть все, що знайшли і що «погано» лежало. Таких любителів військового арсеналу, правда, одиниці, але є. Крім того, в Троїцькому залишилося багато покинутих приватних будинків, а в Новозванівці – дачних будинків, які поступово розкрадаються. Мародери ріжуть труби поливної системи, грабують будинки. Дільничний Лобаньов все одно знаходить цих мародерів.

«Взагалі у мене цікава робота, - резюмує  Стас. - Якось застряг в Троїцькому в снігах. Знаю, що у одного товариша, який стоїть у мене на обліку, є трактор. Подзвонив йому, попросив допомоги, і він відразу ж приїхав. Сам я не палю, але пару коробок сигарет завжди тримаю, щоб людям було простіше зі мною спілкуватися. Даю йому в знак подяки ці сигарети, а він відмовляється. Радує, що людей, які готові допомогти, все ж таки більше».

 

Відділ комунікації поліції 

Луганської області