Віктор один із тих легендарних "кіборгів", якому вдалося вийти живим із Донецького летовища. З грудня 2014 року в складі 80-ї Окремої десантно-штурмової бригади він тримав оборону Донецького аеропорту.
До війни Віктор Андросюк працював в Державній службі охорони спеціального підрозділу міліції охорони «ТИТАН». В серпні 2014 року він отримав повістку і був мобілізований до лав Збройних сил України.
- Спочатку було три місяця бойового вишкілу та тренувань на Яворівському полігоні. Після завершення бойового залагодження на початку листопада нас перекинули на Донеччину в район Дружківки. Присутність бригади десантників в даному районі не дозволяло маневрувати ворогу на напрямках Краматорська та Слов’янська.
- Розкажіть про бої за аеропорт, що було найважчим під час протистояння ворогові?
- Про те що будемо обороняти ДАП, ми знали ще в Дружківці, але безпосередньо наказ отримали майже перед новим роком, а саме 26 грудня. На той час там була 95-та бригада, та ще багато бійців з інших бригад та добровольчих батальйонів. Ми навіть і не здогадувалися, які важкі випробування нас чекають, який шлях нам доведеться пройти.
Найбільш тяжким було навіть не контузія, яку я отримав від розриву снаряда «Града» та після чого майже добу був без свідомості, не бої і не люті морози. Важко було прийняти загибель своїх побратимів. Очі бачать бездиханне тіло, а мозок не приймає, як воно так. В аеропорт ми заходили останніми. Від конструкцій будівлі терміналу вже майже нічого не лишалося, надійних місць де можна було сховатися від потужних обстрілів залишалося дуже мало. Тому було чимало поранених і загиблих.
-З якими почуттями залишали аеропорт та що було після аеропорту?
- З терміналу ми виходили 21-22 січня. Перше бажання – страшенно хотілося виспатися і зігрітися. Було відчуття, що слава богу, нарешті це пекло закінчилося, а ще біль і сльози за тих хто звідтіля не зміг вийти.
Після аеропорту війна продовжувалася. День, два відійшли від запеклих боїв, відіспалися і далі ворога почали бити. До квітня 2015 року вели бої за наші землі в районах населених пунктів Піски, Авдіївка, Опитне та в інших селищах. В червні вдалося побувати у відпустці, перепочити вдома, побути з рідними, а вже у вересні демобілізувався.
- Як змінилося життя після пережитого на війні і чому Ви обрали службу в поліції?
- Багато змінилося, мабуть цілий світогляд, життя по іншому сприймається. Деякі друзі стали просто знайомими, або колегами по роботі, взагалі зміна цінностей відбулася. Про те, пішов захищати свою Батьківщину - жодного разу не пошкодував. Це лишилося незмінним.
Захищати аеропорт йшли не по наказу, ми всі були добровольці, інші там непотрібні були.
Після служби в АТО я пішов працювати в поліцію. До мобілізації я працював охоронником в «Титані», весь час за мною зберігалася посада. Тому повернувся до свого рідного підрозділу, а тут ще почали створювати нові підрозділи Національної поліції.
На сьогоднішній день Віктор проходить службу в Управлінні поліції охорони у Волинській області на посаді молодшого інспектора групи фізичної безпеки в званні сержант поліції.
Управління поліції охорони
У Волинській області
