Правоохоронець ще у 2014 році стояв на варті закону у місті Краматорськ. Повномасштабне вторгнення застало його у рідному місті Ізюмі. Росіяни жорстоко били дільничного офіцера поліції, не давали їжу та воду. З поламаними ребрами та прооперованою майже в польових умовах рукою він все ж зумів виїхати з тимчасово окупованої території.
Коли росіяни увійшли до міста Ізюм, Яків не встиг виїхати, бо мав потурбуватися про літніх батьків. Він з батьками та ще 32 мешканцями міста, переважно похилого віку, ховалися у підвалі відділу поліції, який на той час вже був зруйнований.
Поліцейський згадує, що у ті дні росіяни дуже щільно обстрілювали місто, на вулицю вийти було майже неможливо, тіла загиблих лежали скрізь. Тоді дільничний офіцер поліції взяв на себе обов’язок забезпечувати мешканців бомбосховища продуктами, ліками та всім, що допомагало їм вижити.
Першими, кого “зацікавив” правоохоронець, були російські омонівці. Потім бойовики так званої “днр” та “лнр”. Яків відчув на собі усі жахіття тортур: постійно били, катували електрошокером та плоскогубцями.
Найжорстокішими виявились кадирівці. Майже тиждень поліцейського тримали з мішком на голові зі зв’язаними кінцівками, без їжі та води. Били по кілька разів на день, проколювали спицею барабанні перетинки, зламали ребра та руку. Від жахливого болю Яків втрачав свідомість та навіть не вірив, що виживе.
“Я бачив, як росіяни вбивали громадян просто ні за що. Не сподобався - вбили. Звісно, я думав, що вони не залишать мене в живих.”
Однак між окупантами стався якийсь конфлікт й вони випустили правоохоронця зі словами: “Йди звідси. Зараз не до тебе”.
Лікар з Куп’янська надав покаліченому поліцейському медичну допомогу та навіть нашвидкуруч прооперував травмовану кінцівку.
“О 4-й ранку, відразу після операції на руці, я вийшов з лікарні на вулицю, де мене чекав волонтер, який допомагав людям з евакуацією. Саме він допоміг мені виїхати з тимчасово окупованої території”.
Українські військові, які зустріли лейтенанта поліції на блокпосту, одразу відвезли його до Чугуївського відділу поліції, де Паламарчука вже чекали знайомі колеги, які давно вважали поліцейського загиблим.
Після проходження всіх необхідних перевірок дільничний офіцер поліції приступив до роботи, а після деокупації рідного Ізюму повернувся додому. Тут восени Яків поховав матір та оселився у пошкодженому будиночку батьків, бо його квартира вигоріла вщент.
Поліцейський продовжує допомагати місцевим мешканцям та вірить в перемогу.
«Ми всі багато чого пережили, був період, коли я вже не вірив, що залишусь живим, але не було жодного дня, щоб я не вірив в перемогу. Ми обов’язково переможемо, бо наш народ незламний».
Відділ комунікації поліції Харківської області
