Яскрава, непересічна особистість, освічена, професійна, патріотична – такою пам’ятають Ірину усі, хто її знав. Захищати рідну землю вважала своїм обов’язком, тож без роздумів у 2014 році записалася у добровольчий батальйон «Луганськ-1». Поліцейська загинула від вогнепального поранення на початку повномасштабної війни, перебуваючи на службі у м. Щастя. Указом Президента України захисниця посмертно нагороджена орденом «За мужність III ступеня».
Ірина Гордієвич народилась у м. Косів Івано-Франківської області, у надзвичайно мальовничому місці в оточенні Карпат.
«Там в неї зародилась любов до природи, вона любила малювати та фотографувати», - згадує Аліна, сестра поліцейської.
«Після закінчення школи Ірина вступила до Чернівецького національного університету на географічний факультет. Її студентське життя проходило постійно з рюкзаком. Вона часто ходила в походи», - розповіла Аліна.
Ірина знала три іноземні мови - грецьку, польську та англійську. Здобула другу вищу освіту – юридичну, займалася спортом, була всебічно розвиненою особистістю.
Тривалий час жила й працювала у Греції – там вийшла заміж та народила сина. У нелегкі часи для України вона була у самому вирі подій, відстоюючи цінності свого народу, волю та незалежність України. Коли розпочалась Революція Гідності – приїхала в Україну та боролась за свободу на Майдані.
Колеги Ірини розповідають, що коли почалася війна, вона вступила на службу в добровольчий батальйон «Луганськ-1», бо душею боліла за долю України.«Вона не була «кабінетним» працівником, патрулювала, заступала на чергування на блокпостах. Жила в досить спартанських умовах в бліндажах і весь час нормально переносила усі труднощі служби», - каже Сергій, побратим поліцейської.
Вона була позитивною, веселою, оптимістичною. Усі пам’ятають виступ Ірини на конкурсі краси серед жінок-захисниць «Слава героїням!» у 2016 році. «Ірина на конкурсі краси підготувала собі сукню у камуфляжному забарвленні та приготувала страву, яку готують в окопах», - згадує Сергій.
Сестра Ірини згадує, що у неї було багато планів, вона поглиблювала знання з англійської мови, готувалася до іспиту, планувала після закінчення війни працювати в Інтерполі. Після втрати з нею зв’язку 24 лютого, рідні сподівалися, що Ірина жива. Але доля розпорядилася інакше. «24 лютого після нашої останньої розмови, коли перестав відповідати її номер, ми мали надію, що можливо загублений телефон, можливо якісь обставини не дають можливості розмовляти. Потім надіялись на полон, на обмін…», - з сумом розповідає сестра.
Попрощатися з поліцейською змогли лише у липні 2022 року, коли її вдалося вивезти з тимчасово окупованої російськими військами території.
Вічна пам'ять захисниці України!
Управління комунікації
Національної поліції України
(за матеріалами поліції Луганської області)
