Сотні гучних розкриттів, бойові виїзди у самісіньке пекло, робота часом без сну та відпочинку, нічні погоні, заплутані злочини – у його житті було все, що зазвичай показують лише на великих екранах, та навіть більше. Він втратив той момент, коли робота перетворилася на спосіб життя. Він знає її ціну і вже заплатив за неї, віддавши найрідніше – домівку, але зберігши найдорожче – вірність. Артем Кисько розповідає про те, як війна змінила його та про що змусила мріяти більш за все.
Більше 20 років тому нині начальник кримінальної поліції обласного главку працював на цивільній посаді і навіть не замислювався над тим, щоб вдягнути форму. Але все змінив приклад близького друга, який успішно склав іспити до відомчого вишу і з захопленням розповідав про курсантські будні. З того часу життя Артема Киська немов перевернулося. Думка перетворилася на мрію і сформувалася у тверде непохитне рішення, яке не змінилося навіть після того, як майбутній правоохоронець провалив вступні іспити. Здаватися він і не думав, тому ще наполегливіше готувався до наступного року і друга спроба принесла очікуваний результат.
По закінченню п’яти років старанного навчання за спеціальністю «Правоохоронна діяльність» випускник прийшов до Кіровського райвідділу Донецького міськуправління міліції та за кілька місяців перевівся з дільничних у оперативники.
Починав офіцер з оперуповноваженого, а в 2006 році вже очолив лінію карного розшуку Петровського райвідділу Донецька. З 2014 року Артема Киська призначено на посаду начальника управління карного розшуку поліції Донеччини, а з 2018 – він керує кримінальною поліцією фронтового регіону.
За роки професійного шляху розшуковцю доводилося працювати над тисячами злочинів: складних морально, заплутаних, здавалось би «мертвих» з нульовою доказовою базою. З кожним з них приходив такий потрібний досвід та оперативний розвиток. Про найбільш значущі Артем Кисько розповідає досить стримано:
«Перший злочин, який був мною розкритий, – кишенькова крадіжка. І саме тому, що він був першим, який дійсно був розкритий за оперативною інформацією, його я пам’ятаю й досі. Звичайно були злочини тяжкі, цікаві, на розкриття яких було витрачено багато сил, енергії, нервів».
Так, прослуживши кілька років, Кисько взявся за розкриття вбивства жінки у Донецьку. Під час втечі з місця злочину вбивці ввімкнули газ та запалили свічки.
«Тільки завдяки тому, що прийшли родичі, вибух не стався, але можна розуміти, що буквально півгодини-година і постраждало би багато людей – настільки він був цинічний. Майже не було зачіпок. Але упродовж доби завдяки спілкуванню з громадянами ми отримали інформацію, навіть швидше маленьку зачіпку – марку машини і колір. Після цього кілька діб ми по всьому місту перевіряли схожі автівки, після чого «вийшли» на злочинців. Це були окремі операції з їх встановлення, затримання. Під час подальшої роботи з ними пішло розкриття низки інших злочинів – розбійних нападів, заволодінь автотранспортом, а при обшуках була вилучена зброя», - згадує оперативник.
Здавалось би, нічого «захмарного», звичайні будні кожного з сотень інших розшуковців. Життя Артема Івановича докорінно змінилося у 2014-му з приходом в його домівку «руського мира».
«Це був такий рік, який дав можливість перевірити, хто ти сам, хто поряд із тобою, перевірити тих, з ким не один рік працював, наскільки вони віддані своїй справі, своїй Батьківщині, чи ті вони, на кого можна покластися у важку хвилину. Наприкінці весни 14-го року - на початку літа, коли була вже порушена система управління, коли не було органів державної влади в Донецьку, 50-тисячний натовп йшов містом, знімав прапори, але вночі ми їх знов підіймали, ставили на державних установах, були створені спеціальні групи швидкого реагування, які протидіяли захопленням установ, автосалонів, розграбування магазинів».
Посеред хаосу та свавілля карний розшук виконував поставлені завдання.
Так, в один із останніх проросійських мітингів терористи викрали студентів та силою утримували їх у будівлі. На завдання із звільнення заручників пішли лише двоє – Кисько та його підлеглий Олександр Лаврушко. Здавалось би, можна було сидіти в кабінеті і керувати операцією, розробляти стратегію, коригувати дії, але ні, лише особистий приклад і особиста відповідальність. За лічені години студенти були звільнені. Втомлені від знущань, дещо травмовані внаслідок катувань, але живі!
А далі, викрадення. Посеред вулиці у денний час до керівника карного розшуку підійшли озброєні невідомі та «запропонували» піти з ними. Артема Івановича привезли до так званого «штабу бойовиків», який базувався у захопленій будівлі СБУ.
«Особисто зі мною розмовляв ватажок, права рука Гіркіна за прізвищем Здрілюк, який запропонував прийняти присягу на вірність «ДНР». Але було твердо сказано, що ані я, ані підлеглі цього робити не будуть. Розмова відбувалася в категоричній формі. І потрібно віддати належне, бойовик віднісся з повагою до цієї відповіді і на цьому питання було закрите. Через деякий час мене відпустили», – розповідає полковник.
Коли працювати в умовах повного оточення міста терористами стало неможливо, правоохоронці отримали команду про передислокацію в Маріуполь. Весь особовий склад карного розшуку на чолі його керівником наказ виконали.
Робота в умовах бойових дій стала ще складнішою, ще відповідальнішою, часом занадто ризиковою.
У лютому 2015 року полковник Кисько отримав завдання у складі зведеного загону висунутися до міста Дебальцеве. На той час воно обстрілювалося 24 години на добу. За кілька днів після того, як правоохоронці досягли точки призначення, терористи оточили населений пункт. Кілька днів – у міськвідділі, а потім, коли адмінбудівля наскрізь була пронизана отворами від потрапляння мінометних снарядів, поліцейські передислокувалися та влилися у підрозділ 128-й гірьско-піхотної бригади.
Під нищівними атаками бойовиків вони надавали необхідну допомогу мешканцям, продовжували нести службу, крім того, виконували бойові завдання. Під час чергового обстрілу міна розірвалася надто близько до окопу, де перечікував обстріл зведений загін поліції. Осколки потрапили у схованку, Кисько отримав важке поранення руки.
Тоді з ним був і його товариш Лаврушко. Сашкові пощастило найменше. «Урал», в якому його вивозили, потрапив під масовану атаку. Куля прошила кевларову каску, а сам правоохоронець довгий час знаходився на межі між життям та смертю. Весь цей час Артем Кисько допомагав Олександру, підтримував та радів кожній, навіть мізерній перемозі.
Попри так звану професійну деформацію, попри спілкування з найцинічнішим вбивцею, зберегти людські якості…Навіть найзалізніший опер – теж людина, яка не може вмить відключити почуття, аби працювати над злочином, залишитися байдужим до чужої біди, не пропустити її через себе.
«Не можна сказати, що вони відключаються. Насправді це не так зовсім. Яким би не був злочин, ти все одно всередині хвилюєшся за це. Інше питання, що ти це все привчаєшся не показувати, не перетворювати це на біль для інших людей. Але насправді не зовсім так, як кажуть, що тільки холодна голова і холодний розум. І є ще окрема категорія злочинів, такі, що пов’язані з дітьми, завжди це дається тяжко. Скільки б ти не працював, яка б професійна деформація не відбулася, але це завжди буде зачіпати, і такі емоції не завжди стримуєш», – зізнається оперативник.
Це чи не єдина складова, яка залишилася незмінною. В усьому іншому карний розшук, як і будь-який інший підрозділ, за його думкою, розвивається та крокує в ногу із загальними змінами в країні. Крім того, метаморфози відбуваються і в кримінальному світі, злочинці стають винахідливішими і активно користуються предметами технічного прогресу, тому на крок попереду має бути кожен розшуковець.
«Це щоденна, щогодинна робота над підвищенням професійної, оперативної майстерності. Все, що втілюється в апараті, потім впроваджується на місцях. Якщо є якісь напрацювання в територіальних підрозділах, ми також вивчаємо і використовуємо у практиці. Крім того, не останню роль відіграє обмін досвідом з підрозділами інших областей, а також ретельно підходимо до відбору. Моя принципова позиція – в підрозділі повинні працювати лише мотивовані співробітники, від першого дня націлені на результат», - стверджує Артем Кисько.
Відділ комунікації поліції Донецької області
