Спецпризначенець із Черкас у складі полку Нацполіції брав участь в обороні столиці та звільненні Київщини від російських окупантів, разом із побратимами давав відсіч ворогу на Сумщині, Запоріжжі, Харківщині та під Бахмутом.

«В нашій роботі найголовніше – це несподіванка. Ворог не розуміє, від чого вмирає, - каже поліцейський, демонструючи своє чергове «дітище» – смертельний симбіоз із мінометної міни та двигуна від РПГ.

Поліцейський служив у батальйоні поліції особливого призначення в Черкасах, а коли почалося повномасштабне вторгнення росії - став на захист рідної землі у складі спецпідрозділу «Сафарі»:

«Я був морально готовий воювати. Ми знали, що повномасштабна війна неминуча, готувалися до неї, тож, коли сказали, що потрібно боронити Київ, зібралися і поїхали».

Боєць з усмішкою розповідає, що пліч-о-пліч з ним у підрозділі несуть службу зовсім молоді хлопці, тож від початку служби за досвідченим спецпризначенцем закріпився позивний «Дєд».

Вадим Хвиля згадує, як на початку березня, коли під Києвом були російські окупанти, він із побратимами виконував своє перше бойове завдання в Ірпені:

«При в’їзді в Ірпінь ми побачили розстріляних людей в автівках. Активно працювала ворожа авіація, яка бомбила місто. В Ірпені точилися вуличні бої. Наше завдання було відбити у ворога територію, закріпитися, втримати її й передати військовим. Штурм, зачистка ворога – це наша звичайна робота».

Спецпризначенець каже, що ніхто не злякався, не відступив, всі керувалися єдиним бажанням - зупинити, вигнати з нашої землі російську нечисть.

Після звільнення Київщини боєць разом із побратимами виконував завдання в Сумах. Далі – Харківщина, де тривали контрдиверсійні та контрнаступальні дії, а потім - не пропустили російських загарбників до Запоріжжя. Поліцейський розповів, що вони готують ворогу багато смертоносних «сюрпризів», які вражають не лише піхоту, але й танки та бронетехніку на далеких відстанях.

«Будь-якого бійця з РПГ (ручним протитанковим гранатометом) росіяни бояться. На 1700 метрів із РПГ важко прицільно попасти в танк або в бронетехніку, але нам це вдається – і окупанти не розуміють, з чого по них стріляють», - розповідає «Дєд».

Вадим каже, що російські окупанти беруть кількістю і сильною вогневою підтримкою, наші ж захисники - сильною мотивацією, незламністю, здатністю на самопожертву, бо вони воюють, щоб захистити свої родини і рідну землю:

«Дуже не вистачає сім’ї, родинного тепла і того життя, яке було до війни, але задля цього ми тут і воюємо. Я тут, щоб мої дві доньки не бачили війни, щоб у них було щасливе і мирне майбутнє».

В зоні бойових дій, порушуючи всі норми воєнного права, російські військові перетворюють на руїни села і міста.

«Наш найгарячіший бойовий досвід – це Бахмут. На жаль, у нас були втрати. Зараз там сконцентрована велика вогнева сила ворога - артилерія, піхота, авіація. Там дуже важко…Але у ворога немає жодних шансів», - переконаний Вадим Хвиля.

Утім йому найбільше болить, коли бачить у зоні бойових дій дітей, тому у бійців завжди є з собою солодощі. Дуже часто їм доводиться евакуйовувати маленьких українців з-під обстрілів, витягувати їх з пекла, яке принесла на нашу землю росія. І тоді ще більше огортає бажання знищити російських нелюдів і повернути мир у рідну країну.

Боєць вірить в Перемогу Україну і разом з побратимами в найгарячіших точках щодня наближає її.

Управління комунікації 

Національної поліції України