Підполковник поліції Анатолій  Янковий розпочав службу в органах внутрішніх справ у 2000 році. За 18 років роботи в оперативних службах працював на Київщині та Черкащині, з квітня 2018 року – працює на Сумщині. Наразі обіймає посаду заступника начальника Управління карного розшуку  ГУНП в Сумський області.  

Анатолій стверджує, що в карному розшуку не буває значущих або не значущих розкриттів, не буває значущих або не значущих затримань. Вони всі значущі - починаючи від затримання порушників громадського порядку, у яких при собі може бути ніж, граната, пістолет і все інше. І якщо оперативник не врахував всі причини і обставини, не відпрацював грамотно схему затримання, він може наразити на небезпеку не лише себе, а й свого напарника, оточуючих. Відтак потрібно вміти діяти грамотно, швидко оцінювати ситуацію,   а також неможна  недооцінювати дрібниць.

– Який з останніх резонансних злочинів у своїй роботі Вам запам'ятався найбільше?

З останніх? Мабуть, це так звана справа «контрабандистських розборок» - саме так в народі «охрестили» цю подію.

літку  поблизу Краснопілля були знайдені дві розстріляні автівки. Вже з першого погляду було зрозуміло, що люди, котрі перебували в салонах, загинули від куль: всередині обох іномарок експерти знайшли сліди крові, а поблизу них – більше десятка стріляних гільз. Під час огляду транспортних засобів оперативники та експерти вилучили документи, що належали трьом жителям Запорізької області. За півгодини неподалік озера знайшлись прострілений одяг імовірних жертв, взуття та їх документи.

Що цікаво: на місці вчинення злочину увагу оперативників привернули уламки лобового скла та шнур гумової прокладки третьої автівки, на якій, скоріш за все, пересувались злочинці. За два дні на одній з місцевих автодоріг полісмени побачили УАЗ, що рухався без лобового скла, вони відразу зупинили його та оглянули. В машині відчувався сильний запах оцту, крім того, були виявлені замиті сліди крові. Водія відразу затримали і доставили до відділку поліції. Відтак, подальше розкриття було же справою часу. В результаті з‘ясувалось, що до розстрілу водіїв та пасажира запорізьких автівок причетні двоє місцевих чоловіків, один - з Краснопілля, інший – з Сум. Перші планували збути велику партію запчастин до сільгосптехніки, інші, вочевидь, намагались цього не допустити.  До речі, тіла трьох застрелених чоловіків, як би злочині ретельно їх не закопували, були знайдені в полі поблизу райцентру.

– Завдяки чому або кому Ви потрапили на роботу в кримінальний розшук?

Не знаю навіть, що вам відповісти на це питання. Книжки читав, були якісь дитячі мрії, романтика кликала. А далі так склалося життя. Карний розшук - це стиль життя. Воно втягує, втягує і втягує, як наркотик наркомана. Виходить так, що кожен день у тебе є потреба в якійсь нагальній справі, адреналіні, швидкості прийняття рішень.

І відповідно, коли розкриваєш злочин, особливо тяжкий або особливо тяжкий, (не дай Бог) вбивство або там де люди отримали каліцтво, на кінцевому результаті, коли затримуєш злочинця, від цього отримуєш найбільше задоволення. Не від зарплати, ні в якому разі, тому що більшість сищиків карного розшуку, будемо так говорити - справжні сищики, - дуже потребують кінцевого результату, коли розкривають злочин і затримують злочинця, повністю доводячи його вину згідно чинного законодавства... Цим і живуть. 

– Звідси напрошується наступне питання: хороший опер - якими він повинен володіти якостями?

Трьома якостями: не «саджай» невинних, не відпускай винних, не зраджуй друзів - все просто, нічого особистого. В іншому випадку людина просто не «впишеться» в склад колективу карного розшуку. Рано чи пізно він сам із нього піде...

– Це моральні засади. А психологічні якості?

Чесність, стійкість, надійність, швидкість мислення і прийняття рішення. Кожна людина тут особистість, і так само розвивається. Для того, щоб зловити шахрая, потрібно самому на деякий час «стати» шахраєм. Для того, щоб зловити угонщика, необхідно «стати» угонщиком. Щоб розкрити серійного вбивцю - потрібно, на жаль, «стати» серійним вбивцею, тобто думати як він. Тому у сищиків карного розшуку однієї професії не буває. Вони освоюють їх всі за видами злочину, за якими працюють і які розкривають.

– Для вас особисто служба в карному розшуку - що це?

Як пояснити ... Для мене розшук - це сім'я. На жаль чи на щастя, більше часу ми проводимо на роботі. Більшу частину часу ми бачимо колег, а не своїх дружин і дітей, яким дуже мало приділяємо уваги. Пізно повертаємося, рано йдемо. Коли йдемо на роботу - вони ще сплять, коли приходимо з роботи - вони вже сплять. Тому велика рідкість, коли ви знайдете співробітника карного розшуку, який пропрацював 20-25 років, і він вам скаже, що одружений першим шлюбом. Як правило, всі тут одружені третім або четвертим шлюбом. Тому виключно, виходячи з того, що бачимо ми на роботі частіше один одного, і протягом досить довгого періоду часу - з початку служби і до пенсії, – всі стають друзями і назавжди зберігають дружні стосунки.

Карний розшук - це стиль життя. Немає роботи, тут є служба. Ми служимо - стоїмо на захисті закону.

– Що вас надихає у вашій службі?

Азарт. Азарт затримання злочинця. Він думає, що він розумний. Потрібно прорахувати його, виставити «фішки», навіть з огляду на те, що тобі перешкодять багато зовнішні причини, можливі твої чи чужі помилки, що на тобі хтось заробить гроші, хтось продасть. Але ти все-таки вираховуєш злочинця, розкриваєш його – і все в рамках чинного законодавства. І тут дуже важлива роль дійсно згуртованого, збитого колективу з його узагальненим досвідом, звичками і традиціями.

На сьогоднішній день карний розшук залишився тим підрозділом, де найбільш сильні традиції. Як говорили старі ветерани служби, поки є історія карного розшуку і його традиції - до тих пір є і сама служба. Наш колектив - це своєрідне братство, де всі один одному допомагають. Чужих людей тут не буває. Це той підрозділ поліції (міліції), в якому треба працювати - тут не вийде відсидітися, тут треба брати і робити, топтати землю, спілкуватися з людьми, бути завжди в центрі подій, контролювати оперативну обстановку. Криміналітет остерігається, поважає, боїться і буде боятися карного розшуку - до тих пір, поки той існує, поки той буде працювати. 

– Наскільки важлива наслідуваність, наставництво?

Моя точка зору - дуже важливо. Інститут наставництва повинен бути присутнім. Досвід повинен передаватися - однозначно. Люди повинні вчитися, вчитися і ще раз вчитися. Працювати на вулицях, розмовляти з громадянами, повинні розуміти ту чи іншу реакцію на свої дії. Переймати і приймати традиції, вбирати методи і прийоми роботи з кримінальним світом. За сто років існування розшуку всі вони живі, працюють і не втратили своєї актуальності.

Думаю, що нам буде більше, ніж сто років. Карний розшук вічний. Розшук буде завжди, і не важливо, як його будуть називати. У мене свого часу були досвідчені наставники - зараз це шановні люди, відмінні офіцери, професіонали своєї справи. Дуже багатьом речам навчили, від багатьох неприємних і небезпечних ситуацій вберегли. Тепер вже ми на своєму рівні передаємо їх досвід і професіоналізм новим поколінням розшуковців.

– Чим відрізняються нові співробітники від тих, хто приходив в розшук на початку 2000-х?

Зовсім нічим. Люди всі однакові. Різниці немає. Важливим є те, як ми їх виховаємо, як передаємо знання, як навчимо. Прогрес є, і в кращу сторону. Але природний відбір нікуди не подівся. Не можу сказати за всю поліцію, скажу за розшук - тут чужих людей не буває. Сторонні просто не виносять таких навантажень. Тут з шостої вечора тільки починається справжня робота. Тут пішов на роботу і можеш прийти до дому через три дні, поїхати у відрядження - і повернутися через місяць.

Розумієте, тут не можна порівнювати кадри 90-х, 2000-х і сьогоднішні. Вони всі однакові, тільки одягнені по-різному, тому що мода змінюється. На інших машинах їздять, іншу музику слухають. А загалом все такі ж люди, нічим не відрізняються - такі ж романтики, такі ж фанати своєї справи. Стають ними через час, як тільки починають отримувати задоволення від кінцевого результату.

А результати є - кожен день когось ловлять. І потрібні тут у нас всі - і молоді, і міцні, і ті, хто добре знає ті чи інші науки. Припустимо, один вміє читати, інший - писати, третій охороняє цих двох інтелектуалів, а разом вони - згуртована команда, сильний колектив, здатний перевернути гори. Одна людина тут працювати не може. Тут працює система, і в ній повинні бути грамотні, підготовлені і адекватні люди, які щодня, щогодини працюють. Роблять історію карного розшуку. І роблять її на вулиці, а не в кабінетах. Так,  не завжди у нас все добре. На жаль, іноді ми теж гинемо - при виконанні, в ДТП, ще десь ... Це життя, нікуди від цього не дінешся, ніхто від подібного не застрахований. І такі випадки є завжди.

– Скільки потрібно часу, щоб учорашній випускник став досвідченим «вовкодавом»?

В хорошому колективі - я думаю, до трьох років. Цього цілком достатньо.

– Які риси характеру виховуються за цей час?

Чесність, почуття справедливості, стійкість, витривалість.

– Як ви вважаєте, що батьки можуть дати і дають справжньому оперу?

Все. Тільки ми нічого їм не даємо - нас ніколи немає вдома. З родиною все дуже складно. Найчастіше батьки взагалі не знають, чим ми займаємося, особливо мами, тому що ми їх бережемо. Дружини, на жаль, не всі витримують, і рано чи пізно багато хто йде - дуже складно жити з людиною, якої ніколи немає вдома. І тоді роль колективу, дружнього плеча значно зростає. Ось тому випадкові люди тут і не затримуються, тільки справжні опери. І в цьому - сильна сторона нашої служби, її сенс і її справжня суть.